Одеса
Ворота Першого (старого) християнського кладовища на вул. Преображенській, де поховані Олена Андріївна Ган і інші представники родини Фадєєвих і Вітте.
У 30-ті роки минулого століття кладовище одеської знаті знесли, на його місці розбили парк, названий на честь В. І. Леніна і перейменований в 1995 р. в парк Преображенський.
На фото можна прочитати Фадєєв Ростислав Андрійович.
Життя і творчий доробок О. П. Блаватської є предметом наукового дослідження. У 2006 році в серії «Співдружність», була опублікована в Одесі книга краєзнавця, письменниці, бібліографа Ольги Богданович «Блаватська і Одеса».
О. П. Блаватська була пов’язана з Україною протягом всього життя. Так, в Катеринославі (сучасному Дніпрі) вона народилася 31 липня (12 серпня за н. ст.) 1831 року. Навесні 1835 року у віці 3,5 років маленька Олена вперше приїхала до Одеси з матір’ю, О. А. Ган, відвідати бабусю — княжну Олену Павлівну Довгорукову, одну з найосвіченіших жінок Європи XIX століття, та діда — таємного радника Андрія Михайловича Фадєєва.
Родина Фадєєвих переїхала до Одеси в 1834 році з Катеринослава, оскільки її батько був призначений членом Опікунського комітету іноземних поселенців південного краю Росії. У червні 1842 року в Одесі померла письменниця О. А. Ган — мати О. П. Блаватської, вона була похована на Першому християнському кладовищі в Одесі, варварськи знищеному в 1934 році.
В Одесі народилася молодша сестра О. П. Блаватської — Віра Петрівна, після одруження Желіховська, відома письменниця. Надія Андріївна Фадєєва, також письменниця, — улюблена тітка О. П. Блаватської, жила в Одесі та очолювала перший Відділ Теософського Товариство, створений у 1883 році в Російській Імперії. У 1858 та 1872 роках Олена Петрівна відвідувала Одесу, жила у своєї тітки Катерини Андріївни Вітте — матері міністра фінансів Росії С. Ю. Вітте. Одеський період життя докладно описаний в книзі Ольги Богданович «Блаватська і Одеса».
Дніпро
Будинок Блаватської
- Це буде музей, у якому розповідатимуть не лише про Олену Блаватську, а й про її родину. Пілотна експозиція присвячена сімом членам родини, - розповідає завідувачка Музейного центру Олени Блаватської та її родини Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького Юлія Ревенко.
У січні 2018 року рішенням Кабміну будівля Музейного центру отримала статус пам’ятки національного значення.
Співробітники музейного центру мріють, що поряд буде створено ще й другу частину – Науковий центр, на базі якого досліджуватиметься спадщина Олени Блаватської.
Отже будинок являє собою класичну садибу міського типу першої половини XIX століття із гарним, великим фруктовим садом. Усередині будинку синьою фарбою окреслено дуже багато зондів, які зроблено в ході історико-архітектурних досліджень і встановлення первісного вигляду будинку. Ці зонди не поспішають закривати, бо вони вже є експонатами.
Крім того в музеї представлено копії документів, картин та інше.
З 2011 року у «літній період» в Музейному центрі проходять різні зустрічі, темою яких є спадщина Блаватської, засідає Клуб теософських знань.
12 серпня, на день народження Олени Блаватської, проводяться щорічні наукові читання. Напередодні їх музейники проводять волонтерські декади. У цих заходах беруть участь, насамперед, люди, яким близька і цікава особистість і спадщина Блаватської, приїжджають теософи з Індії, Америки, Італії, Нідерландів, Бельгії, Великобританії.
Працівники та волонтери проводять тут прибирання, протигрибкову обробку приміщень і фасаду, щоби вберегти від руйнування стару цеглу.
Підлога в музеї залишилася дерев’яна, післявоєнна, щоправда на ній було багатошарове покриття зі старої фарби, яку вже не брали жодні хімічні розчинники, не могли впоратися з нею й будівельні електрофони, тому доводилося ставати навколішки і по сантиметру молотками вручну відколупувати й зачищати.
Так само робили і з віконними рамами: їх виймали, знімали скло, зачищали до деревини, потім наново фарбували, склили і вставляли.
Після того, як родина Блаватської продала цю садибу в 1834 році, тут змінилося ще три господарі, до революції в будівлі розміщувалася жіноча гімназія, після – гуртожиток, де мешкало близько 20-ти сімей, після війни деякий час розташовувалось заводоуправління «Будмашу», пізніше – вечірня школа, потім садиба перейшла на баланс Міністерства освіти й тут було професійно-технічне училище. Деякий час вона вже була неробоча, від розкрадання врятувало лише те, що тут постійно був черговий і телефон.
Виступ Аліванцевої Олени про Музейний Центр Е. П. Блаватской і її сім'ї в Дніпрі на щорічній Конвенції Теософського товариства в Україні (Київ), 17 листопада 2019 року
